Пам’ятають героя ….
Попик Віктор Петрович народився у Городку 4 листопада 1972 року. З 1980 по 1988 рік навчався у ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 м. Городка. Коли подорослішав, то одружився з красунею Оксаною, яка часто приїздила до родичів на Городоччину. Спочатку подружжя проживало на Закарпатті, а 10 років тому оселилося у Лісоводах. Разом вони виховували донечку Іринку. Наразі дівчинка навчається у Лісоводському аграрному ліцеї.
У серпні минулого року Віктора Петровича мобілізували. Спочатку він проходив навчання на Яворівському полігоні, що на Львівщині, потім у Чернігові, згодом служив на Сході у Дебальцевому, у 13-му батальйоні 3 роті 1 взводу мотопіхоти. 16 лютого востаннє Віктор спілкувався по телефону із рідними, а наступного дня зв’язок з ним обірвався назавжди… Його військові побратими бачили, як Віктор впав від кулі снайпера, а далі почався шквальний мінометний обстріл… В усіх була надія, що Віктор Попик живий й перебуває в одному із госпіталів країни. Але… після тривалих пошуків брат Володимир упізнав тіло Віктора у Дніпропетровському морзі.
“Як батько, Віктор Петрович був зразком для всіх, — розповідає Олег Петрик, вчитель Лісоводської ЗОШ, класний керівник Ірини, доньки загиблого. – Він і ремонти робив у класі, і брав активну участь у батьківському комітеті школи. Для нього його донечка була на першому місці, він дбав про її майбутнє. Також не відмовляв нікому у допомозі, оскільки був чудовим майстром. Для всіх нас – це велика і болюча втрата. Віктор – справжній Герой України!”
Віктору Попику 4 листопада цього року мало б виповнитись 43 роки, та неоголошена війна на Сході стала на заваді його подальшого життя.
Загиблого Героя городоччани зустрічали стоячи на колінах зі свічками. Уздовж центральної вулиці Шевченка, де свої молоді роки прожив Віктор Попик, лампадки сповіщали про загальний сум і спільну біду. Багато жителів міста прийшли того вечора зустріти труну з тілом загиблого, бо знали Героя особисто, товаришували з ним. Віктор Попик мав «золоті» руки. Не одній сім’ї він допомагав облаштувати власні оселі, і робота його була високого рівня якості. Тож сльози відчаю і горя лилися по людських обличчях за чоловіком, який, не зважаючи на перенесену операцію, пішов воювати у зону АТО.
Біда об’єднала усю лісоводську громаду. Не було такої родини, яка б не вшанувала пам’ять Героя-земляка.Матеріальну й моральну підтримку надали жителі Лісовод, Городка, сусідніх сіл Клинового, Яромирки та Кремінної. Заупокійну службу по загиблому відслужили священики різних конфесій. Тисячі людей зі слізьми на очах молилися за упокій душі Героя. Вшановували пам’ять загиблого і місцеві школярі та вчителі.
Віктор був справжнім патріотом, який віддав своє життя за кожного українця. У наших серцях та пам’яті Віктор Петрович Попик назавжди залишиться прикладом мужності, стійкості характеру та незламної сили волі.
Пам’ятають героя і у рідній школі, яка тепер стала гімназією. Його класний керівник Моря Діна Степанівна згадує: «Віктор був добрим учнем. Він завжди допомагав тим, хто цього потребував. Пам’ятаю,що за добрі вчинки, його завжди поважали інші діти».
Завжди з повагою про Віктора Попика згадує його однокласниця, а сьогодні бібліотекар Городоцької гімназії Сіра Неля Антонівна: «Віктор був дуже хорошим другом. Він користувався авторитетом серед однокласників. Крім того, йому подобалось брати участь у спортивних змаганнях».
Уся гімназія пройнялась загибеллю Віктора. Він загинув захищаючи нашу Батьківщину і на завжди залишиться у нашій пам’яті Героєм України!
Смерть прийняв за рідну Україну,
Згинув від ворожої руки.
Школа пам’ятає свого Сина,
Буде пам’ятати на віки!