Оголошення
Головна , Робота гімназії , Сторінка психолога , Особливості тривожності сучасних підлітків

Особливості тривожності сучасних підлітків

Сучасний етап розвитку психологічної науки характеризується актив­ним становленням її прикладних аспектів та широким впровадженням у практику наукових здобутків, отриманих у цій сфері. Завдяки цьому знач­но підвищується психологічна культура учителів, вихователів, батьків; зростає ефективність практичної діяльності психологів; покращуються умови розвитку особистості дітей.

Але все ж і нині залишається коло проблем, які потребують особливої уваги. Так, сучасні педагоги та батьки дуже добре розуміють, що потен­ціал дитини потрібно розвивати. При цьому, на жаль, вони концентрують свою увагу переважно на інтелектуальній сфері дітей, вважаючи, що її розвиток є достатньою умовою для особистісної успішності. Не секрет, що батьки не вважають достатнім аргументом для того, щоб не віддава­ти дитину до школи, непідготовленість її емоційно-вольової сфери до навчальної діяльності. Існує багато стереотипних уявлень у ставленні до емоційних проблем дітей і у кваліфікованих педагогів: головне — дис­ципліна на уроці, відмінне навчання, старанність, виконання додаткових завдань тощо. Часто вважається, що проблеми в емоційній сфері зникають самі собою, і дитина може їх «перерости». Як наслідок, до психолога звертаються тоді, коли у дитини вже є яскраві прояви емоційного небла-гополуччя, за якими часто стоїть складне нашарування проблем. Недарма характер завдань, які нині постають перед психологом у його практичній діяльності, пов’язаний у значній кількості випадків з необхідністю пси­хологічної корекції емоційної сфери дітей.

Тривожність дітей — це типова проблема, з якою звертаються батьки до психолога чи психотерапевта. Особливу увагу ця проблема привертає тому, що комплексно знижує якість життєдіяльності дітей, формує складні вторинні симптоматичні утворення — заїкування, тики, порушення сну, енурез тощо. Тривожність іноді важко розпізнати. Трапляється так, що діти з високою тривожністю вважаються «слухняними», «безпроблемни-ми» для батьків та учителів, але все ж страждають на складні невротичні комплекси, які з часом набувають хронічного характеру. На противагу цьому, у практиці шкільного життя трапляються і діти з «поганою по­ведінкою», «некеровані», «неуважні», «нахабні», яких дорослі довкола намагаються «привести до тями». Часто вони навіть не підозрюють, що мають справу з тією ж тривожністю, і виховні заходи не можуть у цьому випадку покращити становище.

Мабуть, кожен психолог, який працював з подібними проблемами, розуміє, що вони не вирішуються простим усуненням зовнішніх чинни­ків. Тому так важливо комплексно розглядати тривожність: як її зовнішні складові, так і внутрішні. Не менш важливим видається оволодіння методами, які відкривають можливість роботи з глибинним джерелом симптоматичного комплексу. ОБЛИВОСТІ ЗОВНІШНІХ ПРОЯВІВ ТРИВОЖНИХ СТАНІВ ДІТЕЙ

У психологічній літературі тривожність, як правило, розглядають як системну рису, яка проявляється на усіх рівнях активності людини Найчастіше її прояви вирізняють на фізіологічному та психологічному (рівнях.

Як бачимо, спектр фізіологічного прояву тривожності надзвичайно широкий. Складність полягає у тому, що її часто не діагностують, коли помічають психосоматичні прояви, як наслідок, психосоматичні порушення та невротичні комплекси переростають у складні хронічні захворювання, оскільки справжнє джерело проблем залишається поза увагою.

Описуючи психологічний рівень проявів тривожності, виділяють її емоційний, поведінковий та когнітивний компоненти.

Видно, що прояви тривожності на психологічному рівні надзвичайно різноманітні.

Емоцыйна складова тривожності проявляється як складна комбінація переживань людини. Представник теорії диференційованих емоцій К. Ізард вважає, що тривожність складається із домінантної емоції страху та її взаємодії з однією або кількома фундаментальними емоція­ми: стражданням, гнівом, провиною, соромом та інтересом. Виходячи з цього, він говорить про форми тривожності, які залежать від комбінації афектів. Характер взаємодії афектів залежить від особливостей індивіда. Наприклад, індивіди, схильні до почуття провини, можуть мати комбіна­цію страх — сором — провина. Інші можуть відчувати таку комбінацію як страх — страждання — гнів.

Низка дослідників розглядають окремі переживання людини як такі, що можуть виступати «маскою» для тривоги. Як такі «маски» найчасті­ше описують агресивність, апатію, мрійливість, залежність та ін. Іноді говорять, що тривожність може проявлятися не тільки у бурхливих афективних реакціях, а й у станах «неадекватного спокою». Зокрема, А. М. Прихожан зазначає, що у• цьому випадку йдеться про сильні та негнучкі механізми захисту від тривожних переживань.

Інтенсивність, стійкість емоційних переживань пов’язують з про­цесами збудження та гальмування у корі головного мозку у відповідь на стресовий подразник, а також з рівнем інтенсивності сформованої тривожності.

Цікаво, що інтенсивність тривожних станів може бути неоднорідною в одних і тих самих індивідуумів у різних соціальних ситуаціях та комбіну­ватися у довільному порядку.

          Описуючи вплив тривожності на мотиваційну сферу, зазначають, що тривожність може шкодити процесу цілепокладання, оскільки активізує дію захисних механізмів психіки. Все ж певний рівень тривожності необхідний для мотивації — це дозволяє передбачати наслідки власної діяльності, активуватися, докладати вольових зусиль. Вплив тривожності на самооцінку, у більшості випадків, оцінюють як негативний. Зокрема, О. К. Лютова, Г. Б. Моніна говорять про те, що тривожність сприяє зниженню самооцінки у дітей. Разом з тим компенсаторні механізми психіки тривожних дітей можуть сприяти формуванню у них надмірно завищеної самооцінки. Г. Салліван визначає, що збільшення три­вожності призводить до послаблення самоусвідомлення.

К. Хорні у своєму дослідженні виявила, що дуже часто тривожність або не усвідомлюється до кінця, або не усвідомлюється взагалі. Вона цс пов’язує з тим, що тривожності притаманна ірраціональність, яка не допускається цензурою на свідомий рівень. Тому люди прагнуть ухилятися від тривож­них переживань, використовуючи такі захисні механізми: раціоналізація, заперечення, вживання наркотичних речовин, уникання глибоких пере­живань, думок. Знову ж таки, позитивна роль тривожних переживань у процесі самоосмислення теж є. Зокрема, вона активує процеси рефлексії людини.

Говорячи про словесні установки тривожних особистостей, варто зазначити, що вони можуть бути усвідомленими й існувати у внутрішньому та зовнішньому мовленні або неусвідомленими і не формуватися у чіткі когніції. За даними представників когнітивно-поведінкової школи, для осіб, які страждають на тривожність, депресію та інші емоційні розлади, характерне викривлення когнітивного змісту суб’єктивного досвіду, що виявляється у постійному внутрішньому негативному діалозі

Дослідження поведінкових проявів тривожності показують, що вона порізному впливає на стійкість поведінки і навички самоконтролю. При адекватному рівні тривожності відзначається збереження впевненості у своїх силах, відсутність нервовості, а у випадку помилок у діяльності — адекватне ставлення та прагнення виправити їх. При підвищеному рівні тривожності з’являється дратівливість, нетерплячість, а у випадку поми­лок у діяльності — прагнення пояснити їх зовнішніми причинами. На думку низки авторів, висока тривожність негативно впливає на результати діяльності, оскільки вона корелює із такими рисами особистості як само­організація, самоконтроль, самооцінка

Взагалі, описуючи поведінковий компонент проявів тривожності, дослідники виділяють два типи реакцій: пригнічення нервових імпульсів внаслідок підвищення тривожності чи, навпаки, збудження та рухова активність. У першому випадку тривожність проявляється важкістю зосередитись, пасивністю, недостатньою самостійністю, небажанням братися за нову справу, схильністю не діяти, а мріяти, фантазувати, безсиллям перед реальними чи уявними труднощами. Другий тип реакції (збудження та рухової активності) проявляється в агресивних тенденціях поведінки, нездатності переносити ситуацію очікування, раптовій бурхливій діяльності, різноманітних компульсивних діях (об­смикування одягу, вертіння предметів у руках, ходіння з кутка в куток, поїдання великої кількості і’жі тощо). Деякі дослідники говорять про те, що внаслідок тривожності може виникнути компенсаторна реакція, яка спричиняє підкреслено різку манеру поведінки та пошук небезпечних ситуацій.

Тривожність як стан і як рису, яка виникає в процесі адаптації до середовища та виконання різних видів діяльності, вивчав Ю.Ханін та інші. У деяких дослідженнях тривожність розглядають як реакцію на со­ціальні впливи за певних індивідуальних психофізіологічних влас­тивостей (Г.Айзенк, Б.Вяткін, Ч.Спілбергер, Н.Махоні), а також як таку, що може виникати під час різних психосоматичних захворю­вань (Е.Соколов).

Тривожність визначають як відчуття неконкретної, невизначеної загрози, нечітке почуття небезпеки. Очікування небез­пеки, що насувається, співвідноситься з почуттям невідомого: людина не усвідомлює, звідки вона може загрожувати. На відміну від емоції страху, тривожність не має конкретного джерела.

Такі слабко виражені прояви тривоги, як почуття переживання, невпевненість у правильності своєї поведінки є невід’ємною час­тиною емоційного життя будь-якої людини.

На відміну від тривоги як стану, тривожність як риса особис­тості притаманна далеко не кожному. Тривожна людина постійно невпевнена в собі і своїх рішеннях, постійно очікує неприємнос­тей, емоційно нестійка, недовірлива.

Прояви тривожності в дітей, зокрема підлітків, можуть бутисоматичними й поведінковими. Соматичні прояви стосуються змін увнутрішніх органах, системах організму дитини: прискорене серцебиття, нерівне дихання, тремтіння кінцівок, скутість рухів, може підвищуватисятиск, виникати розлади шлунка тощо.

На поведінковому рівні прояви підвищеної тривожності ще більш різноманітні й непередбачувані. Вони можуть коливатися від повної апатії і безініціативності до демонстративної жорстокості.

Тривожні діти переконані: щоб нічого не боятися, потрібно зро­бити так, щоб боялися їх. Саме тому тривожність є одним із основ­них джерел підліткової агресивності. Як правило, при цьому в підлітка простежується занижена самооцінка. Підлітки, у яких агресивність розвинулася як засіб подолання тривоги, потребують особливої уваги. Маскуючи свою тривогу, ховаючи її від дорослих та однолітків і навіть від себе, вони самі не знають, що їм потрібно, не можуть звернутися по допомогу, провокують негативне ставлен­ня до себе оточуючих. Це ускладнює і без того важкий внутрішній стан дитини в період підліткової кризи, підкріплюючи впевненість у тому, що шляхи до «нормального» життя для них закриті. У цьо­му випадку важлива реакція дорослих, зокрема вчителів, на такі прояви агресивності. Головна заповідь тут така: у жодному разі не потрібно відповідати на агресію агресією. Можна виражати незадоволення, образу, подив, але максимум зусиль треба доклас­ти для того, щоб підвищити самооцінку тривожно-агресивного підлітка.

Один із частих проявів тривожності в підлітків — апатія, в ‘ялістьбезініціативність. Конфлікт між суперечливими прагнен­нями розв’язується за рахунок відмови від будь-яких прагнень. Нехтування інтересами дитини веде до втрати інтересів, незадово­лення основних потреб — до зниження інтенсивності цих потреб. Апатія часто є наслідком безуспішності інших механізмів подо­лання тривожності, коли ні фантазія, ні ритуали, ні навіть така роз­повсюджена підліткова форма адаптації, як агресія, не допомагає подолати тривогу. Маска апатії ще більш оманлива, ніж маска агре­сії. Демонстративна інертність, відсутність живих емоційних ре­акцій заважають розпізнати тривогу, внутрішнє протиріччя, яке призвело до розвитку цього стану.

Ми розглянули прояви тривожності та способи, за допомогою яких підлітки уникають тривожних переживань і таким чином при­стосовуються до життя в умовах хронічного душевного конфлікту.

Саме внутрішній конфлікт, суперечливість прагнень дитини, коли одне її сильне бажання суперечить іншому, одна потреба заважає іншій, є причиною виникнення тривоги. Але щоб сформувалася тривожність, як риса особистості, людина повинна накопи­чити багаж неуспішних, неадекватних способів подолання стану тривоги.

Внутрішній суперечливий стан дитини може бути викликаний: суперечливими вимогами до неї, що виходять із різних джерел (чи навіть з одного джерела), неадекватними вимогами, які не відпові­дають можливостям і бажанням дитини, негативними вимогами, які ставлять дитину в принижене, залежне становище. Таке стано­вище особливо нестерпне для підлітка, який прагне незалежності та свободи. Можливо, тому рівень тривожності підлітків узагалі дещо вищий, ніж у інші вікові періоди. Крім того, у підлітків збільшується коло значущих соціальних відносин.

Для молодшого школяра майже завжди важливі відносини з учи­телем. емоційне життя підлітка визначається його відносинами з однолітками. При цьому значимість відносин із батьками і вчите­лями може зменшитися, але, як правило, не настільки, як це здається самим підліткам, що намагаються довести свою незалежність від дорослих.

Чим ширше коло значущих відносин, тим більше ситуацій, які можуть викликати тривогу. Але поява нових сфер значущих відно­син дає дитині можливість розв’язувати різноманітні протиріччя, які могли б призвести до виникнення тривоги. Конфлікт не веде до тривоги, якщо є точка опори, якщо не всі орієнтири втрачено.

Однією з частих причин тривожності є завищені вимоги до ди­тини,догматична система виховання, яка не враховує власну ак­тивність дитини, її здібності, інтереси та схильності. І тут важли­вою є роль учителя як значущої особистості для школяра.

Учитель має не лише адекватно, доброзичливо сприймати учня, реагувати на природні поведінкові прояви підлітка, а й бути уваж­ним та спостережливим до надмірно демонстративних його реакцій. Це дасть змогу розпізнати тривожність, інші деструктивні явища в процесі розвитку дитини й адекватно будувати свої стосунки з нею.

Е.Шпрангер, С.Холл, Л.Виготський, А.Бодальов, Д.Фельдштейн — усі дослідники психології підлітків визнають велике зна­чення, що має у цьому віці спілкування, особливо з ровесниками. Стосунки з товаришами перебувають у центрі життя підлітка, ба­гато в чому визначаючи решту аспектів його поведінки й діяльності.

Л.Божович зазначає: «Якщо в молодшому шкільному віці основою для об’єднання дїтей найчастіше є спільна діяльність, то в підлітків, навпаки, привабливість занять та інтереси здебільшого визначають­ся можливістю широкого спілкування з ровесниками».

Для підлітка важливо не просто бути разом з ровесниками, а по­сідати серед них становище, що задовольнятиме його. Для деяких це намагання може виражатися через бажання посісти в групі пози­цію лідера, для інших — бути визнаним, улюбленим товаришам або непорушним авторитетом у якійсь справі, але в будь-якому випад­ку е головним мотивом поведінки школярів у середніх класах. Як свідчать дослідження, саме невміння, неможливість досягти такого становища найчастіше е причиною недисциплінованності, правопо­рушень підлітків, супроводжується їх підвищеною конформністю щодо підліткових компаній, емоційними порушеннями.

Тому значущість статусу підлітка в колективі, його вплив наемоційний стан учня-підлітка важко переоцінити.

Динаміку мотивів спілкування з однолітками протягом підлітко­вого віку, зміну пов’язаних із цим переживань схематично можна подати так; якщо у 5-ому класі домінуючим мотивом у спілкуванні зровесниками є просте бажання буми у їхньому середовищі, разом щось робити, то вже у 6—7-х класах на перше місце виходить інший мотив — посісти певне місце в колективі ровесників.

У 8—9-х класах головним стає прагнення підлітка до автономії в колективі ровесників і визнання цінності власної особистості в очах однолітків. У багатьох підлітків виявляється фрустрованою потреба «бути значущим в очах ровесників», що призводить до пе реживань, завищеної тривожності.

Батьки підлітків усі проблеми їхнього спілкування з ровесника­ми пов’язують із вадами тих дітей, із якими спілкується їхній син чи дочка. Водночас дослідження свідчать, що вже починаючи із сьомого класу у підлітків інтенсивно розвивається особистісіна та міжособистісна рефлексія, внаслідок чого вони бачать причини своїх конфліктів, труднощів (або навпаки — успіхів) у спілкуванні з ровесниками.

Дослідження покозали, що рівень тривожності у сучасних учнів середніх класів (6-8 класів)  досить високий: приблизно 28 %  дітей демонструють досить високий рівень тривожності,  32% – підвищений і лише 37% сучасних підлітків мають нормальну і низьку тривожність.

Матеріал розмістив користувач: Косташ Сергій

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*