Книга американського психолога Еверетта Шострома давно стала бестселером у багатьох країнах світу і, як стверджують знавці, допомогла мільйонам людей “стати людьми”. Що це означає? Вона допомагає докорінно змінитись на краще та навчатися жити. Наразі продовження публікації, в якій мова про маніпулювання підлітками
Через п’ять хвилин спілкування з цією жінкою я зрозумів: її проблема не в тому, що вона неспроможна мати, а в тому, що вона – несвідома. Вона не змогла вчасно усвідомити необхідність «розлучення» зі своєю дитиною, якого не вдалось уникнути ще жодній матері. Фатальність такого «розлучення» часто не усвідомлюється саме батьками та породжує найбільшу кількість проблем.
Мені вдалось переконати свою пацієнтку не додержуватись порад сусідів «бути посуворіше», а навпаки – похвалити сина за зростаючу незалежність, тобто дозволити йому без скандалів і сліз стати дорослим. Не утримувати його в дитинстві, а знайти для себе нові інтереси, щоб заповнити вакуум.
Її п’ятнадцятирічний син не занадто відрізняється від своїх однолітків. Спосіб протесту? Так, він був досить самобутньою й яскравою індивідуальністю. Але потребу в бунті проходять усі підлітки без винятку. Це може виражатись в екстравагантних зачісках, довгому волоссі, убраннях, жаргоні… Та мало в чому! Молодь така винахідлива. Сумно, але під обстріл попадають і батьки. Догода батькам вважається забобоном. Велику частину часу нормальний підліток проводить поза домом у компанії однолітків. І лише батьки починають звинувачувати його в цьому чи виражати незадоволення його друзями – контакт перерветься надовго. Комунікація буде нульовою.
Зазвичай у батьків починається паніка: «Де ми помилились?», «Чому це сталося саме з нами?».
Краща порада таким батькам – нічого не робіть. Відхід підлітка «до своїх» – це всього лише природна фаза його розвитку, хвороба росту. Це пройде, якщо не втручатись, не виявляти насильство.
По суті, ми маємо справу все з тією же притчею про блудного сина, який вилікувався завдяки терпінню його батька, який очікував. Блудний син обов’язково повертається, якщо, звичайно, заклопотаний батько не буде панікувати та не затримає процес розвитку.
Для мене притча про блудного сина – повчальна історія про терплячого батька, який чекає й допоміг своєму молодшому синові відбутися, стати людиною. Пригадайте, старший зразковий син, який ніколи не протестував, так і залишився інфантильною та заздрісною дитиною.
Підліткову стадію наших дітей треба вміти переживати. Це нелегко, але іншого виходу немає. Нетерплячі батьки, як тільки їхні діти досягають критичного віку, починають волати про «трагедію наших підлітків». Жодної трагедії, але я вважаю своїм обов’язком скласти список найзагальніших способів, за допомогою яких підлітки та батьки – ці дві групи людських істот, які насправді люблять один одного, звично намагаються маніпулювати один одним. Я хотів би навести весь цей перелік, оскільки в тому чи іншому ступені ці способи ілюструють вічний конфлікт між батьками та підлітками.
МАНІПУЛЯТИВНІ ЗДІБНОСТІ ПІДЛІТКІВ
1. ПЛАЧ. Коли вони хочуть чого-небудь, то скиглять і плачуть.
2. ПОГРОЗА. «Ага! Ви так!? Ну то я кину школу», «Та ж я міг би просто одружитись», «Я можу потрапити в халепу».
3. СПЕКУЛЯЦІЯ. «Ти мене не любиш, інакше би ти…»
4. ПОРІВНЯННЯ. «Ні в кого немає такого короткого волосся», «Батько Ігоря купив йому нове авто», «В усіх є ангорські светри», «Інші не змушують мити руки кожні п’ять хвилин».
5. ВИМАГАННЯ (чи шантаж). «Напевно, я захворію», «Я скажу татові, що ти ховаєш від нього гроші».
6. НАЛАШТУВАННЯ одного батька проти іншого. «Мама не пускає мене в кіно, як же так, тато?», «Попроси батька дати мені машину, а то він категорично відмовляє мені, уявляєш?».
7. ОБРАЗА. «Ми йдемо в бібліотеку» (жодним словом не згадавши про вечірку, що буде після цього), «Я тут ні до чого», «Я не брав цього».
8. ПРИГНІЧЕНИЙ СТАН. Впасти в демонстративну депресію, щоби змусити мати зробити те, що він хоче – «Вона ж повинна мене втішити!».
МАНИПУЛЯТИВНІ СПОСОБИ БАТЬКІВ
1. ПРИВАБЛИВІ ЯБЛУКА. «Прибери двір, і я дам тобі кредитну картку», «Віднеси сміття, і я підкину тобі на кишенькові витрати», «У мене два квитки на футбол. Будь молодцем, і ми подивимось цю гру».
2. ПОГРОЗИ. «Якщо ти не відвезеш тітку Ганну, ти теж підеш пішки», «Я думаю, мені варто сходити до школи та довідатись про твої успіхи».
3. ПОРІВНЯННЯ. «Микола не одержує стільки кишенькових грошей, скільки одержуєш ти», «Іван учиться краще за тебе», «Мені подобається Гришко, він такий увічливий…»
4. НЕЩИРІ ОБІЦЯНКИ. «Ти зможеш як-небудь сходити на дискотеку», «Я поговорю з однією людиною про літні заняття», «Мені хотілося б, щоб у тебе був такий светр».
5. ШАНТАЖ. «Я поскаржусь батькові, і вже він-то з тобою розбереться», «Як мало часу ти приділяєш домашнім заняттям. Я впевнена: якщо я скажу про це твоєму вчителю, його це не порадує».
6. ХВОРОБА як засіб контролю. «Якщо ти не перестанеш цього робити, у мене буде серцевий напад», «Ти просто повинен заспокоїтись – бачиш, у мене починається мігрень».
7. ЛЮБОВ як засіб. «Ти б не робив цього, якби хоч крапельку мене любив!».
Порівняння того чи іншого переліку змушує нас припустити, що підлітки та їхні батьки безперервно грають в однакову гру.
Батьки, які відповідальні за своїх дітей, так би мовити, «на законній підставі», – це «собаки зверху». Підлітки, навпаки, – це «собаки знизу», і вони готові маніпулювати в будь-який спосіб.
У результаті – виснажлива маніпулятивна битва. Підлітки намагаються вислизнути із шаблонів, які дорослі накладають на них; дорослі відчувають, що повинні вдатись до силових ігор.
Тому першим правилом батька є те, що ВСЕ ЦЕ ДУЖЕ СЕРЙОЗНО й насправді – не гра. Підліток теж відчуває серйозність усього, що відбувається, і повний рішучості виграти.
Щоби краще зрозуміти їхні взаємини, назвемо боротьбу між підлітками та їхніми батьками змаганням, у якому підлітки керуються таким правилом: «Я спонукаю – і ти програєш». Підлітки цілком виходять із цього припущення. Для них батьки – це суперники або вороги, яких треба перемогти. Відповідно практично кожна взаємодія поколінь обертається невеликою чи хворобливою сутичкою.
Прикладів можна навести нескінченно багато.
