Оголошення
Головна , Творча майстерня , Розробки уроків , Розробки уроків зарубіжної літератури у 9 класі з теми «Романтизм»

Розробки уроків зарубіжної літератури у 9 класі з теми «Романтизм»

Розробки уроків зарубіжної літератури у 9 класі з теми «Романтизм»

Вчитель зарубіжної літератури Богуш Л.Д.

Заняття 1

Тема заняття: Історичні передумови виникнення романтизму.

Мета заняття: поглибити знання учнів із теорії літератури, допомогти їм зрозуміти специфіку світосприйняття й засвоїти естетичні принципи романтизму; показати багатство і розмаїття літератури романтизму, ознайомити з найвидатнішими представниками; навчити готувати повідомлення на культорологічну тему; розвивати навички конспектування,логічного мислення, зв’язного мовлення; cприяти вихованню уміння накопичувати науковий матеріал.

Обладнання: словник літературознавчих термінів; репродукції картин художників-романтиків, фонозаписи музики композиторів того періоду (на вибір учителя).

ХІД ЗАНЯТТЯ

І. Оголошення теми і мети заняття.

ІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу.

Лекція вчителя «Історичні події доби романтизму».

На рубежі ХVIII-XIX століття в європейській літературі утверджується новий напрям – романтизм. Головними подіями, що дали поштовх зародженню романтизму, були Французька буржуазна революція 1789-1794 рр. та наполеонівські війни, що розпочалися після неї. Подальший розвиток романтизму припадає на реріод Реставрації (1815-1830рр.) та 30-40-роки.

В. Гюго писав: «письменники ХІХ століття – діти Французької революції».

Поразка революції призвела до поширення насильства й терору, перекреслила віру в розум, його могутність і силу. Саме цим пояснюється те глибоке розчарування,що охопило багатьох митців і відобразилося в песимістичному тоні та трагічній забарвленності їхніх творів.

Для розуміння романтизму важливо враховувати, що це саме був ідейний та художній рух, тому романтизм змінювався, мав характерні особливості й у певні періоди свого розвитку.і в окремих національних літературах, і в творчості окремих письменників. Але те що робить романтизм єдиним рухом, пов’язане з його прагненням зрозуміти й відобразити всесвітній розветок історії. Тому головна риса романтизму як художнього напряму – усвідомлення прагнення створити узагальнений символічний образ.

ІІІ. Робота інформаційної групи класу.

Учні інформатори зачитують повідомлення про добу романтизму.

1 учень. КУЛЬТУРНІ ПЕРЕДУМОВИ

Доба Ренесансу, особливо Просвітительство визначається через наголос людської свідомості. Музика, реформація, пієтизм, штурм та натиск вважаються рушійними силами людських почуттів. Класицизм намагається гармонічно співвіднести раціоналізм та іррааціоналізм та нехтує при цьому фантазією людини. Романтизм на противагу класицизму прагне до універсального синтезу,де до свого світобачення залучає одночасно свідомість, відчуття та фантазію.

Романтизм стає кінцевим щаблем німецького ідеалізму, вершиною антропоцентричної епохи та поштовхом до так званого пост романтизму.

Представники пізнього романтизму відновили ірраціоналізм епохи штурму та натиску івони прагнуть до заглибленості, до безрричинних емоцій, до обмежень наявної цілісності.У романтизмі діє «свідомість», рефлексія та елемент розуміння сильніше ніж у класицизмі,романтизм на початку був більш філософсько-критичним,ніж поетично-творчим.З іншої сторони романтизм проник набагато глибше у надчуттєве, мрії і прагнення, у несвідоме, повне таємничості, у ті часи, в яких ми більш інтуїтивно відчуваємо, ніж знаємо завдяки можливості міркування та процесу думки.

2 учень. СУТЬ РОМАНТИЗМУ

Романтизм – це європейське піднесення духу, який виникає у Німеччині й охоплює всі країни Європи. Він впливає на політику, людську гідність, філософію, науку, Живопис, архітектуру, музику, релігію та поезію. Суттєвеми ознаками романтизму виступає безперервний рух, ціліссність без поділу, проте з постійними змінами, художня безмежність у невтомних перетвореннях,прагнення без мети. Границя без напрямку, арабеск, невизначеність та нескінченність.

В своїй праці «Антеней» (1798 1800), у період раннього німецького романтизму. Ф. Шлегель зображає свої уявлення про літературу романтизму: «Поезія романтизму- це прогресивна універсальна поезія. Її завдання полягає в об’єднанні усіх окремих жанрів поєзії та поєднанні з філософією і риторикою. Вона хоче і мусить як змінити так і об’єднати поезію з прозою, геніальність з критикою, поезію мистецтва з природною поезією… Поезія романтизму розвивається; це її суттєва ознака вічно утворюватися і ніколи не закінчуватися. Її не можна вичерпати при жодної теорії… Вона нескінченна, вільна,і за її законом сваволя судді не терпить жодного закону у свою сторону».

Згідно з визначенням зникають границі і між мистецтвом,та і між літературними жанрами- драмою, ліракою та епосом.

Всі мистецтва взаємодіють і змішуються: звуки, кольори та слова розглядаються як різноманітні форми однієї мови,душі, яка повинна реагувати на кожний настрій та илин думок. З цієї причини поєзію порівнюють з музикою як засіб для внутрішнього слуху та живопису, як засіб для внутрішнього погляду. За допомогою цього потрібно переходи від одного мистецтва в інше. Представники романтизму любили такі вираження як: чути та бачити музику.

3 учень. ЖАНРОВА СИСТЕМА.

Роман – це жанровий різнавид, якому надавали перевагу велика кількість романтиків; він надавав їм свободу у структурі, формі та технічних прийомах. Під романам Ф.Шлегель розумів сукупність розповідей, пісень та інших форм. На його думку, найкращий роман вміщуй у собі приховані самовикриття самого автора, його досвід, квінтесенцію своєрідності. У цілому німецький роман доби романтизму визначається хиткістю структури, відсутністю цілісності, можливістю епізодів та мінливістю. Роман насичений великою кількістю пригод. Тут можна знайти різноманітність настроїв. Які найчастіше виражеються у ліричних уривках.

Новела, зображення помітних подій, обставин, людей зазнала великого розквіту. Г.Шлегель вважав новелу належною до непрямого та символічного суб’єктивного настрою та думки (найбільш прихованим способом). Жанр драми найменше підходив до доби Романтизму, яка відхиляла формальні обмеження. Таким чином, можна спостерігата очевидні її слабкі сторони: поверховість, непереконлива мотивація, невідповідність описів, відсутність цілісності та загальна хиткість структури. Особливу увагу привертають трагедії та казки; де у казці світ мрій розглядають як світ дійсності.

Одним із найгарніших жанрів доби Романтизму була казка. Казка справляла на романтиків велике враження,так як вона, завдяки своїй нереальності, фантастичності,неприродності могла бути носієм правди.казка у романтиків втілює здійснення їхніх бажань; дух романтизму тут найбільш вільний та творчий, тому що у цих межах не діють закони досвіду, часу, простору, причинності. Брати Грім збирали та опубліковували народні казки, які до того часу усно переказувалися. Поштовхом до написання казок стали народні перекази.

4 учень. РОМАНТИЗМ ПРАГНЕ ДО:

  • нескінченності й безмежності;
  • повалення границь між мрією та дійсністю;
  • універсальної поезії, яка повинна одночасно науковою, релігійною, поетичною, епічною, драматичною, музикальною;
  • переваги фантазії;
  • він прагне до палко-рушійного, загадкового,неприборканого;
  • він вимагає суб’єктивізму та індивідуалізму, безладності та безграничності між епосом, лірикою й драмою;
  • він прагне до минулого, передусім до доби Середньовіччя, до простору, до мрійливого і загадкового;
  • він цінує власний народ;
  • він пробуджує національну свідомість.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.

 Підсумкова бесіда.

  • Які події суспільно-політичного життя стали поштовхом до появи романтизму?
  • Дайте визначення романтизму.
  • Визначте основні риси цього напряму.
  • Назвіть найвідоміших митців-романтиків.
  1. Домашнє завдання
  2. Вивчити конспект лекції.
  3. Підготувати повідомлення про психологічність течій періоду романтизму та їх представників.

 

Заняття 2

 Тема заняття: Психологічність течій: психологічний романтизм

(В. Жуковський), громадянський (К. Рєлєєв), філософський (Є. Баратинський). Сентетичний характер в творчості О. Пушкіна. Бунтарський характер

М. Лермонтова.

Мета заняття: Продовжувати знайомство з представниками романтизму в російській літературі; розглянути психологічність течій романтизму на прикладах психологічного романтизму В.Жуковського; громадянського К.Рєлєєва; філософського Є.Баратинського. Познайомитись з сентетичним характером романтизму в творчості О.Пушкіна, бунтарським характером М.Лермонтова. Розвивати навички накопичення матеріалу для аналізу художнього твору; виховувати зацікавленість до літератури різних народів; сприяти вихованню уміння накопичувати науковий матеріал.

ХІД ЗАНЯТТЯ

І . Оголошення теми та мети заняття

І І. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матаріалу

  1. Лекція вчителя « Особливості романтизму в Росії»

Російський романтизм прийнято ділити на декілька періодів: початковий (1801-1815), зрілий (1815-1825) і період післядекабристського розвитку. Однак в відношені до початкового періоду умовність цієї схеми впадає в очі. Бо зоря російського романтизму пов’язана з іменами Жуковського і Батюшкова, поетів,чия творчість і світовідчуття важко ставити і порівнювати в рамках одного періоду, настільки різна їх мета, устремління, темпераменти. У віршах обох поетів ще відчувається владний вплив минулого – епохи сентименталізму, але якщо Жуковський ще глибоко вкорінений в ній, то Батюшков набагато ближче до нових віянь. Белінський справедливо зазначив, що для творчості Жуковського характерні «скарги на незвершені надії, яким не було імені, смуток за втраченим щастям, яке Бог знає в чому полягало». Дійсно, в особі Жуковського романтизм робив ще свої перші боязкі кроки, віддаючи данину сентементальній і меланхолічній тузі, невиразним, ледь вловимим серцевим томлінням, одним словом, тому складному комплексу почуттів, який в російській критиці отримав назву «романтизм серед віків». Зовсім інша атмосфера панує в поезії Батушкова: радість буття, відвертачуттєвість, гімн гасолоди. Пластичність і витончена визначеність форми зближує його з класичною літературою античності.

 Жуковського по праву вважають яскравим представником російського естетичного гуманізму. Чужий пристрастрастям, благодушний і лагідний Жуковський перебував під значним впливом ідей Руссо і німецьких романтиків. Слідом за ними він надавав великого значення естетичній стороні в релігії,моралі, суспільних відносинах. Мистецтво набувало у Жуковського релігійний він прагнув побачити в мистецтві «одкровення» вищих істин, воно було для нього «свяшеним». Для німецьких романтиків характерне ототожнення поезії і релігії. Те ж саме ми знаходимо і у Жуковського, який писав: «поезія є Бог у святих мріях землі». У німецькому романтизмі йому особливо близьким було тяжіння до всього позамежного, до всього позамежного, до «нічної сторони душі», до «невимовної закоханості» в природу і людину. Природа в поезії Жуковського оточена таємницею, його пейзажі примарні і майже нереальні, немов відображення у воді.

Батюшков – фігура в усьому протилежна Жуковському. Це була людина сильних пристрастей, а його творче життя обірвалося на 35 років раніше його фізичного існування: зовсім молодою людиною він поринув у вир божевілля. Він з однаковою силою і пристрастю віддавався як радощам, так і сумам: у житті, як і в її поетичному осмисленні, йому – на відміну від Жуковського – була чужа «золота середина». Хоча його поезії також властиві вихваляння чистої дружби, відради «смиреного куточка», але його ідилія аж ніяк не скромна і не тиха, бо Батушков не мислить її без томної млості пристрасних насолод і спяніння життям. Часом поет так захоплений чуттєвими радощами, що готовий безоглядно відкинути гнітючу мудрість науки.

Справжній трагізм рідко звучить в його віршах. Лише в кінці його творчого життя. Коли він виявляти ознаки душевної недуги, під диктовку було записано один з його останніх вірршів, у якому чітко звучать мотиви марності земного буття.

ІІІ. Повідомлення учнів – дослідників.

Учень перший. Громадянський пафос творчості К. Рєлєєва.

Одним з керівників повстання дворян 14 грудня 1825 року на сенатській площі був Кондратій Федорович Рилєєв. Його ім’я назавжди  занесено в літопис російської історії.

Невід’ємною частиною громадянської справи Рилєєва стала літературна справа. В поезії Рилєєва знайшов відображення значний етап дворянського визвольного руху – від розпуску Союзу благоденства і утворення Південого і Північного товариств до відкритого революційного повстання декабристів.

У 1820 році Рилєєв з родиною оселяється в Петербурзі, саме там розпочинається громадянська і літературна діяльність поета. Політична ситуація того періоду не могла не зачіпити поета. Критично відносячись до російської дійсності, він захоплюється опозиційними настроями. В якості засідателя Санкт-Петербургської палати кримінального суду він безпосередньо  зіштовхнувся з несправедливістю, беззаконням, з продажністю чиновників.

Рилєєв частоі сміливо стає на захист селян і ображених людей з нижчих верств населення.

Ідейне мужання поета супроводжується швидким ростом його його літературна майстерність.

Центральним завданням творчості Рилєєва 1821-1823 років стає створення героя часу, який стає прикладом громадянського служіння батьківщині.поет намагається знайти його як в сучасності, так і в історії.

Своєю творчістю поет хотів пробудити в дворянської молоді громадянські почуття, виховати в неї любов до вітчизни і ненависть до деспотизму, підняти її до активних і свідомих дій, запалити історичними прикладами.

Учень другий. Філософський романтизм Є. Баратинського.

Соціальна ізольованість Баратинського відгукнулася в його творчості різким індивідуалізмом, зосередженою самотністю, замкнутістю у собі, в своєму внутрішньому світі, світі «сухої скорботи», – безнадійних роздумів над людиною і її природою, людством і його долею. Гостре переживання неповноцінності, «виснаження», що закінчується зловіщим «баченням» виродженням і загибелі усього людства («Последняя смерть»), наполеглеве відчуття нікчемності, «непотрібності» життя-«беззмістовній вічності», «беззмістовності», «безплідності», «пустоти»,Захопливе сприйняття смерті- зцілювачки від «хвороби існування», в якості єдиного «вирішення всіх загадок і всіх ланцюгів» світу («Смерть») – такі найбільш характерні теми філософської лірики Баратинського. Зовнішній світ, природа для його лірики – тільки «пейзажі його душі», спосіб символізації внутрішнього стану. Всі ці риси виводять Баратинського за коло поетів пушкінської плеяди, роблять його творчість бизькою і родинною з творчістю символістів. Мова Баратинського відрізняється високим словниковим багатством, загромаджена архаїзмами і зворотами, в ній безліч характерних неологізмів. Будучи типовим представником раціоналістичної культури ХVІІІ ст. Баратинський разом з тим явно вважає себе не тільки «жрецом мысли», але й її жертвою; в надмірному розвитку в людства «розумової природи», в тому що воно «доверясь уму, далось в тщету изысканий», Баратинський розглядає причини виродження і неминучої смерті, що насувається, («Все мысли, да мысли!..», «Последний поэт», «Весна, весна»). Глибока, чиста і дуже філософічна поезія Баратинського була по-справжньому відкрита тільки Срібним століттям, О. Блоко, А. Бєлого та інших поетів.

Учень третій. Сентетичний характер романтизму в творчості О. Пушкіна.

Творчості Пушкіна властива рідкісна різноманітність жанрів, причому для кожного з них він створив свій еталон. Проте саме ця різноманітність, відсутність чітких правил розхитувала строгу жанрову систему. Втратив свою суворість, перестав бути пов’язаним з нормами певного літературного напряму.

Жанр в поезії Пушкіна втрачає свою самостійність і обмеженість. Для творчості поета стає можливим поєднання в межах одного твору різних жанрів. Таке взаємозбагачення і взаємопроникнення женрів вело до розширення тематики і ідейного сенсу віршів, але при цьому знищувало строгу жанрову систему. Вірш ставав просто текстом, що містить риси багатьох жанрів, і тому його не можна віднести строго ні до одного з них.

О. С. Пушкін у своїй творчості став гідним продовжувачем перших російських романтиків. Він не приховував своїх пристрастей і того факту, що виріс в цій літературі. Неодноразово він називав Жуковського – главу російського романтизму- своїм учителем. Особливо чітко простежується вплив Жуковського на молодого поета в початковий період творчості, в ліцейські роки, в період становлення жанру елегії в творчості Пушкіна.

1823 рік є переломним в творчості Пушкіна: він приходить до переконання, що свобода можлива лише як внутрішня свобода особи. Свобода стала головною метою його творчості; її духом пронизані усі його вірші.

Елегія «До моря» (1824) завершує романтичний період творчості Пушкіна. Мре втілюється, поет звертається до нього як до жівої істоти. У цьому вірші відбувається прощання поета з романтизмом, з його ідеалами. Пушкін поступово звертається до реалізму. У двох останніх рядках елегії море перестає бути романтичним символом, а стає просто пейзажем. Таким чином, в пізній творчості Пушкіна затверджується синтетичний жанр, в якому разом з традиціями елегійними мотивами є присутніми елементами послання, з’являєтьсясоціальна і філософська проблематика.

Прикладом може служити вірш « Село», написане ще в 1819 році. Цей твір вже не є прикладом пасивного романтизму, він наповнений пафосом цивцивільної лірики.

Учень четвертий. Бунтарський характер М. Лермонтова.

Характер М.Ю.Лермонтова був дуже різнобічним. Сучасники поета показують його дуже різним: одні його бачать роздратованим і жовчним,інші – живим і веселим. Князь Лобонов-Ростовський згадував про Лермонтова: «С глазу на глаз и вне круга товарищей он был любезен, речь его была интересна, всегда оригинальна и немного язвительна. Но в своем обществе это был настоящий дьявол, воплощение шума, буйства, разгула, насмешки…»  Буйна душа Лермонтова безперервно горіла, «желанием чудным полна», страдаючи безвихідним смутком спогадів про щось, що було, коли його ще не було. І якщо життя людське, замкнуте в рамках загальноприйнятої буденності, розуміється нами тимчасовим і швидкоплинним, то Лермонтов, навпаки, носив в собі щось предвічне, щось овіяне холодом міжпланетних просторів, загублене в тумані минулої і наступної безкінечності.

Основна особливість лермонтовської лірики – її протестуючий, бунтарський і одночасно трагічний характер. Джерелом трагічного бунтарства був конфлікт вільної особистості в підневільному світі. Лермонтов не міг знайти ні в поколінні свому, ні в суспільстві, ні навіть в коханні опори для свого ідеалу. Тому у віршах Лермонтова обов’язково стоїть тема незвершеного кохання.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.

Підсумкова бесіда.

1.Назвати психологічні течії російського романтизму.

  1. В чому полягає особливість синтетизму лірики О.Пушкіна.
  2. Новаторство поезії Релєєва,громадянська позиція поета.
  3. Домашнє завдання.
  4. Вивчити конспект лекції.
  5. Підготувати повідомлення про життя та творчий шлях М.В.Гоголя.
  6. Прочитати повісті із збірки Гоголя «Вечори на хуторі поблизу Диканьки».

 

Заняття 3

Тема заняття: Романтичні традиції в творчості М. В. Гоголя. «Вечори на хуторі поблизу Диканьки».

Мета заняття: Поглибити знання учнів про життєвий та творчий шлях М.В.Гоголя; розкрити вплив української культури на розвиток його творчості; розвивати зв’язне мовлення, логічне мислення, творчу уяву, навички самостійної роботи з науковою літературою, уміння готувати повідомлення на літературну тему, конспектувати; сприяти формуванню світоглядних позицій.

Обладнання: портрет М.В.Гоголя (на вибір учителя); виставка його творів.

ХІД ЗАНЯТТЯ

 І. Підготовка до сприйняття навчального матеріалу.

Бесіда з учнями.

  1. Які твори Гоголя ви вивчали у молодших класах на уроках світової літератури?
  2. Які твори письменика ви читали взагалі?

ІІ. Оголошення теми, мети та епіграфа заняття.

ІІІ.Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу.

Літературну славу Гоголю принесли « Вечори на хуторі біля Диканьки» . Збірка ця вийшла в двох томах (1831р., 1832 р.) і стала важливим явищем в російській літературі. О.Пушкін із захопленням зустрів вихід «Вечорів» і говорив: « Вони вразили мене. Ось справжня веселість, щира, невимушена, без манірності, без бундючності. А місцями яка поезія! Яка чутливість! Все це настільки незвичне для нашої нинішньої літератури, що я досі не отямився… Поздоровляю публіку зі справді веселою книгою, а авторові сердечно бажаю подальших успіхів».

У « Вечорах …» яскраво виявилася глибока любов Гоголя до України, рідного народу з його широкою завзятістю, оптимізмом, ненавистю до пригноблювачів.

Композиція «Вечорів…» не зовсім звичайна. Її можна порівняти з пушкінськими « Повістями Бєлкіна».Як і в Пушкіна, всю збірку об’єднує розповідач – але не дворянин, а простий пасічник Рудий Панько, який вже в передмові підкреслює демократичну настроєність всього оповідання. Звідси й народність стилю, що передала погляд на дійсність, народні оцінки. В той же час у ряді повістей явно відчувається лукава усмішка автора, відтворюючого чужу свідомість, – просту і незатійливу.

«Вечори…» засвідчили дивовіжно швидке визрівання гоголівського генія, а й вивели його на авансцену європейського романтизму. У свідомості російської публіки та почасти критики незрівнянна оригінальність «Вечорів…» « на тривалий час створила їм репотацію художнього феномену, який не має прецендентів і аналогій. В. Бєлінський у 1840 році писав: «…Вкажіть у європейській або російській літературі хоч що-небудь схоже на ці перші спроби молодої людини, хоч що-небудь, що б могло наштовхнути його думку писати так. Чи не є це, навпаки, цілковито новий небачений світ мистецтва?». Попри все, першу спробу означити свою книгу з точки зору існуючих художніх тенденцій зробив особисто Гоголь ще у процесі роботи над нею: «Тут так захоплює всіх усе малоросійське…».

  1. Повідомлення дослідницьких груп.                     

ПЕРШЕ ПОВІДОМЛЕННЯ.

ГОГОЛЬ І УКРАЇНА.

М. Гоголь – класик  російської літератури з українським корінням. Його душа не просто відобразилася у ранніх творах, а все життя прагнула на Україну. Великі Сорочинці, Диканька, Миргород, Василівка, Полтава… З цими мальовничими місцями пов’язане дитинство письменника.

М. В. Гоголь палко любив Київ, часто приїжджав сюди, навіть мріяв оселитися назавжди. Особливо гостро виявилося це бажання в нього, коли у Києві було відкрито університет, а ректором його став М.О. Максимович, давній приятель письменника. гоголь з піднесенням і захопленням пише йому: « Туди, туди! У Київ! У древній, у прекрасний Київ!Він наш…» Письменник мріє викладати в університеті і пише О.Пушкіну лист, в якому міститься прохання поклопотатися про надання йому кафедри загальної історії. Готуючись до майбутньої викладацької діяльності, Гоголь збирає українські пісні, легенди, перекази, оповідання, мріє написати історію України, історія півдня Росії. На жаль, мріям цим не судилося збутися: Гоголю у кафедрі було відмовлено. Він так гостро переживав невдачу, що навіть захворів. Жаданий,улюблений Київ знайшов відтворення у повістях «Страшна помста», «Вій», «Татас Бульба».

Ще одне місто, пов’язане з перебуванням Гоголя на Україні, – Одеса. Перше недовгочасне відвідування міста припадає на весну 1848 року. Коли песьменник повертався морським шляхом з подорожі. Через епідемію холери він затримався в одеському карантині і майже був позбавлений можливості зустрічатися із знайомими, потім недовго жив у місті.

Удруге Гоголь приїздить до Одеси, щоб провести тут зиму 1851 року. Це рішення він приймає у зв’язку з тим, що, занедужавши, важко переносив холодні петербурзькі і московські зими, прагнув у теплі краї. «Слабка моя натура так уже влаштована, що відчуває життявість лише там, де тепло нет напалене», – пише Гоголь з Одеси. Живе він у будинку свого родича А.А. Трощинського. Самопочуття письменника поліпшується, він часто гуляє, ходить до моря, настрій у нього кращає. Серед його друзів  – брат О.Пушкіна Лев Сергійович. Наприкінці березня Гоголь виїжджає з Одеси.

ДРУГЕ ПОВІДОМЛЕННЯ

Романтичні напрями у « Вечорах…»

М. В. Гоголь у «Вечорах…»  «зрівнявся із загальноєвропейським романтичним напрямом у пошуках кореневих, первинних основ національної культури. В тому,що українофільство попередників і сучасників Гоголя значною мірою мало ще суто етнографічний характер. Але Гоголь поставив перед собою завдання відкрити цільний й повноправний народний світ у вільно відтвореному ним власнаму художньому світі. Це була вільно – творча і, крім того, художньо зреалізована концепція України як цілого материка на карті всесвітуґ, з Диканькою як своєрідним його центром, осерддям і національної духовної специфіки, і національної долі. Найбільше Гоголя підготував тут В. Наріжний своїми українськими романами «Бурсак» і «Два Івани, або Пристрасть до тяжб…», але яскравістю малюнка. виразністю колориту та характерів, не беручи до уваги вже викінченість і повноту образу України та наповненості філософською проблематикою, гоголівське зображення незмірно перевершувало побутописання Наріжного.

ТРЕТЄ ПОВІДОМЛЕННЯ

Перший том «Вечорів…»

У першій збірці «Вечорів…» відбита романтична мрія письменника про красу, про просте, природнє і вільне життя людини, ніким і нічим не пригноблена. Образи сільських красунь і молодецьких парубків, що втілюють кращі риси народної вдачі, були відтворені Гоголем з любов’ю і прйняті внутрішнім ліризмом. У ряді розповідей, що увійшли до циклу «Вечорів…», письменник малює ідеальний в його представленні світ, де незмінно перемагають добро і молодість, де для щастя немає жодних серйозних перешкод, де кохання вільне, де навіть нечиста сила дуже добродушна. Наприклад, в «Ночі перед Різдвом» згадується про плямочку, що з’явилася на небі, схожу спочатку чи то на німця, чи то на губернського чиновника – стряпчого. А насправді був не німець і не стряпчий ( їх поява дійсно була б досить дивною і не з’ясованою на хуторі поблизу Диканьки), а просто чорт, що тут же пустився доглядати відьму. І як би будь-яка нечиста сила не прагнула шкодити людям – нічого у неї не виходить, тому що герої Гоголя, що глибоко відчувають красу природи, красиві, щедрі, сміливі, люблячі широкий простір, пісні і жарти, – такі герої нічого не бояться: ні сільського голову, ні диявола ( « Ніч перед Різдвом», «Травнева ніч», «Зникла грамота»).

  1. Підсумкове слово вчителя.

У «Вечорах…» М. В. Гоголь рішуче, ніж будь- хто інший, поривав з іделічними уявленнями про Україну, які склалися  в російській літературі на початку ХІХ ст. під впливом сентементалізму. При цьому, оскільки сама Україна набувала узагальненого, «символічного» значення, то й пов’язані з нею якості – соціальна гармонія, згода поміж поміщиком і селянами як взірцеві для всього російського життя. Навпаки, світові гоголівських «Вечорів…» споконвічно конфліктному, чужі будь-яка ідилічність прекраснодушність. У двох повістях – у «Вечорі проти Івана Купала» та в «страшній помсті» – розвивалася (у казковій формі, що спиралася наміфологічну основу) романтична історія відчуження центрального персонажа – Петруся Безрідного, включаючи такі моменти, як злочин перед співвітчизниками, вбивство, розірвання людських і природних зв’язків. У трьох повістях – у «Сорочинському ярмарку», «Майсській ночі…», та «Ночі перед Різдвом» – любовний сюжет, також позбавлений ідилічності, був бдизький до хитромудрих витівок закоханих (традиція, яка веде походження від фарсової комедії нового часу, від комедії дель арте і т. д.), але ця колізія ускладнювалася не лише звичайним у таких випадках опором покоління людей старого покоління. А й участю. Доброзичливою чи ворожою, ірреальних сил. І навіть дві найменші повісті циклу – «Зачароване місце» та «Пропала грамота» – побудовані на напівіронічному-напівсерйозному контрасті бажаного та реального, прагнень і результату, причому розвиток інтриги не обходиться без участі тих самих ірреальних сил. Узагалі втручанням і вторгненням фантастичного світу у людські справи позначені – тією чи іншою мірою – всі повісті «Вечорів…», за винятком однієї – «Івана Федоровича».

  1. Домашнє завдання.

Підготувати повідомлення про життєвий та творчий шлях М. Глінки.

Матеріал розмістив користувач: Коваленко Олена

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*

x

Прочитайте також

Літній відпочинок учнів 1(5)Б класу

     Нарешті прийшло літо – пора відпусток та відпочинку.  Куди ж їхати на екскурсію ...