Оголошення
Головна , Творча майстерня , Розробки виховних заходів , Дитина і мати. Картина звичайна. Життя все нового – великая тайна

Дитина і мати. Картина звичайна. Життя все нового – великая тайна

Дитина і мати. Картина звичайна. Життя все нового – великая тайна

(літературно-музична вітальня)

 Автор розробки:

бібліотекар Сіра Н.А.

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

(Т.Г. Шевченко)

(Святково прикрашений       зал: вишивані рушники, дитячі малюнки про маму. В центрі розташований стіл, на якому знаходиться ікона Божої Матері з немовлям на руках, хліб на рушнику і дві свічки.)

(На фоні тихої музики звучать слова)

Дитина і Мати. Картина звичайна.

А все ж наче сонця промінням осяйна.

Блакиттям мальована, сонцем залита,

І стяжками чару веселки сповита…

Загорнена в вічність… в безмежні простори.

І краща ніж земних митців архітвори.

В ній все те – найкраще, що має Вселена,

Її малювала рука божественна.

Чисті звуки серця – і біль і сліз море,

Посвята і розкіш, і щастя і горе…

Дитина і Мати. Картина звичайна.

Життя все нового – великая тайна.

Бібліотекар: Так, це таємниця, це не розгадана загадка, це щось надприродне, незвичне. Адже так створений світ, що з першого подиху, з першого кроку, з першого року нашого життя з дитиною поруч мати. Вона – захисниця своїх дітей, берегиня сімейного затишку, втілення добра, краси і любові. Саме біля маминих рук, біля її слова і тепла дитина зростає, стає великою і сильною, стає частинкою свого народу. Тому сьогоднішнє свято ми присвячуємо найдорожчим для нас людям – нашим матерям.

Учень 1:

Щасливий той, хто рідну матір має,

Хоч зморшки вкрили вже чоло.

На світ спокійно поглядає,

Не знає, що то в світі зло.

Для матері ти все дитина,

хоч ти розрісся, наче дуб,

Вона піклується тобою,

Хоча на тобі сивий чуб.

Ти все для матері дитина,

Ти ціль життя її і зміст,

Вона тобі вінки сплітає,

Для тебе досягає звізд.

Вона все дбає, пам’ятає,

Готує тисячу утіх,

Змете з дороги зло і гріх.

Бібліотекар: Мати – найрідніша, найближча, найдорожча для кожного з нас людина. Вона піклується про нас, вчить нас людських правил, істин.

Обвіва нас вітер

Дужий і стрімкий,

Час нестримний в очі

Пильно загляда,

Та для тебе, мамо,

Вічно я мала,

Ти для мене, мамо,

Вічно молода,

І вовік не зрадять

Матері уста

Нам дарують щирі,

Дорогі слова.

Материнське серце

Горе закрива,

Материнське серце

Щастя приверта.

(Звучить пісня «Сину, сину, сину, ангел мій»)

Бібліотекар: Образ матері опоетизований у віршах, оспіваний в музичних творах, прославлений в казках. А скільки легенд існує в народі про безмежну любов материнського серця.

Учень2: (Розповідає легенду) Був у матері єдиний син. Матір душі в ньому не чаяла. По краплинці збирала росу для вмивання, найтоншим шовком вишивала сорочки. Виріс він гарний і одружився з дівчиною небаченої краси. Привів молоду дружину в рідну хату. Незлюбила невістка свекруху, зненавиділа її. Мати боялася показатися невістці на очі, сиділа в сінях, а потім у хлів переселилася, але й це не заспокоїло жорстоку невістку. Каже вона чоловікові: «Коли хочеш, щоб жила з тобою, убий матір і вийми з грудей її серце». Не здригнулася душа сина, так зачарувала його врода дружини. Каже він матері: «Наказала мені дружина вбити вас, мамо. А не послухаю – піде від мене». Заплакала мати й відповідає: «Ну що ж, синку, роби так, як велить тобі серце».

Пішов син в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив вогнище, вбив матір, поклав серце в жар. Спалахнув сучок і тріснув, полетіла жаринка, вдарила в обличчя синові, обпекла боляче. Скрикнув він, закрив долонею обпечене місце, стрепенулося серце матері, що горіло на повільному вогні і прошепотіло: «Синочку мій рідний, тобі боляче? Зірви листочок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. А до листка подорожника приклади серце материнське… Потім у вогонь покладеш!»

Заридав син, схопив материнське серце, уклав його у розкраяні груди, обмив пекучими сльозами, зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його так гаряче й віддано, як рідна мати. І такою величезною і невичерпною була любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним і безтурботним, що ожило серце, загоїлася рана, підвелася мати і пригорнула кучеряву голову до грудей.

Осоружною стала йому дружина-красуня, не міг він повернутися до неї. Не вернулася додому й мати, пішли вони удвох степами широкими та й стали двома могилами високими. Недаремно кажуть у народі, що найсвятіша любов – то любов материнська.

(Виходять діти-п’ятикласники)

  1. Є немало мам на світі,

Мами добрі, мами світлі,

Та одна є наймиліша.

Хто така? Скажу вам я –

Рідна матінка моя.

  1. Можна все на світі зробити:

Перетворити зиму на літо,

Можна моря й океани здолати,

Гору найвищу штурмом узяти,

Можна пройти крізь пустелі і хащі…

Тільки без мами не можна нізащо.

Бо найдорожче стоїть за словами –

В світі усе починається з мами!

  1. Мама! Найдорожче слово в світі –

Де б не був ти, що б ти не робив,

Та вона завжди твій шлях освітить

Ніжним серцем відданим тобі.

В дні сумні та в дні на щастя щедрі

Мама буде у житті твоїм.

Так живи, як мама, щиро й чесно

І, як мама, лиш добро твори.

  1. Ще в колисці немовля

Слово “мама” вимовля.

Найдорожче в світі слово

Так звучить у рідній мові:

Мати, матінко, матуся – називаю тебе я.

(Виходить учениця в ролі матері, учень – в ролі сина)

Син: Розкажіть мені, мамо, про вишні,

Їх було так багато в саду.

Мати: Були синку морози невтішні,

А вони кого хочеш зведуть.

Син: Розкажіть мені, мамо, про зорі,

Чи такими були і колись?

Мати: А той, синку, хто виріс у горі –

Не так часто на зорі дививсь.

Син: Розкажіть мені, мамо, про долю.

Чи людині підвладна вона?

Мати: Наша доля, мій синку, як море,

Той пливе лиш, хто має човна.

Син: Розкажіть мені, мамо, про роки –

Чи спливають помітно вони?

Мати: Роки, сину, помітні допоки…

Матерів пам’ятають сини…

Учень:

Пам’ятаймо, любі діти,

Пам’ятаймо, завжди з нами,

Що для вас у всьому світі

Найдорожчі наші мами.

Радість має, чи тривогу

Серце мами завжди з нами,

Де сини її та дочки,

Завжди там вона думками.

( Танець з свічками))

Бібліотекар: Діти – найдорожче для матері. Щастя матері – у ї дітях! Мати – перший учитель, найдорожчий друг дитини.

Учень 1:

Святішого нема мені,

Ніж добрі почуття –

Уроки перші мамині –

Вони на все життя.

Не вихлюп тимчасовості –

В них мудрість всіх століть,

По правді лиш, по совісті

І треба, синку, жить.

Учень 2:

Мати наша – сива горлиця.

Все до її серденька горнеться:

Золота бджола – намистиною,

Небо празниковою хустиною.

Сивий дуб – прокуреним прадідом,

Жура-журавель над криницею –

Чистою сльозою водицею,

А земля пшеницею ярою,

А літа – замисленим явором.

Місяць – не полотим золотом,

А береза – вранішнім солодом,

Хата – ластівками над стріхою,

А туман – вдовиною втіхою,

Крашанкою – сонечко в миснику,

А вона до всіх до них – піснею…

(Б. Олійник)

Учень 3: Заспівай мені мамо моя,

Як бувало колись над колискою.

Буду слухати, слухати я

І стояти в замрії берізкою.

(Виходить мати та співає пісню «Виростеш ти, сину»)

Бібліотекар: У народі існують такі приказки: «Усе прекрасне в людини від променів сонця і молока матері», «За порадою йдуть до інших, а за втіхою – до матері», «Поклоніться матері, бо вона свята» – і це дійсно так. Тому що вона, мати, основа всіх основ, берегиня свого роду, всього того, що передає він з покоління в покоління. Це означає, що вона оберігає його, леліє, живе поруч з вами все життя, віддає нам тепло своєї душі та свого серця.

Учень 1: Матуся наша – це завжди святиня,

Промінчик сонця, крапелька роси,

Бо наша мати – справжня берегиня,

Матуся наша, втілення краси.

Учень 2:

Від тебе все:

І хліб, і весен перший цвіт,

І срібний обрій, і криниця чиста,

І серця жар, і мрій стрімкий потік

І за селом стежина серед жита.

Від тебе все:

Любов і радість визнання,

І пристрасть ласок і щедрість долі,

На тебе я рівняюся щодня,

Радію я й милуюся тобою.

(Діти виконують пісню «Сива ластівка»)

 (Дівчатка в українських костюмах зі свічками прямують до ікони Божої Матері. Там стають на коліна, промовляючи:)

Дівчина 1:

Мати Божа! Мати Божа!

Дай здоров’я нашій нені!

На землі одна лиш мати,

Ти нам Мати там, у небі,

Ти рятуй нашу матусю

В небезпеці і потребі,

Серця наші – наші квіти,

Віддамо тобі в любові,

Захищай матусю нашу

Ти святим твоїм покровом.

Дівчина 2:

Є в мене найкраща на світі матуся,

За неї до Тебе, Пречиста, молюся.

Молюся устами, молюся серденьком,

До Тебе, небесна Ісусова Ненька.

Благаю у Тебе дрібними словами

Опіки та ласки для рідної мами.

Дівчина 3: Пошли їй не скарби, а щастя та долю,

Щоб дні їй минали без смутку, без болю.

Рятуй від недуги матусеньку милу,

Даруй їй здоров’я, рукам подай силу,

Щоб вивела дітей у світ, та й у люди,

Щоб нами раділи – пишались усюди.

За це ми складаєм в молитві долоні

До Тебе, Царице, на сонячнім троні.

(Ставлять свічки, виходять)

Бібліотекар: «Три біди у людини – смерть, старість і погані діти», – говорить українська мудрість. Старість – неминуча, смерть – невблаганна, перед нею не можна зачинити двері, а від поганих дітей можна дім зберегти, як від вогню. І це залежить не тільки від батьків, а й від самих дітей (В.О. Сухомлинський). Тож не забувайте про своїх матерів. Відвідуйте їх так часто, як тільки можете, адже вони завжди чекають вас.

 

Учениця 1:

Вже чорнобривці зацвіли і біла хата

Вдихає глибоко цей ніжний, жовтий цвіт.

А там стоїть старенька сива мати,

І жде вона, зорить очами в світ…

А вже літа і ластівки у стрісі

Турбуються, збираються в відліт.

Й шепоче листя у печальнім лісі,

Про те, що скоро зникне зілля цвіт…

Стоїть вона і їй далеко видно,

Аж ген, за сині обрії землі.

Стоїть вона, матуся наша рідна,

Чекає нас в осінньому теплі.

(Пісня «Смерекова хата»)

Бібліотекар: Ось і закінчується наше свято, свято матері – берегині роду. І на додаток до сказаного хочеться додати лише одне: бережіть своїх матерів, турбуйтеся про них так, як вони турбуються про вас. Даруйте їм радість, їдьте до них в гості, надсилайте тільки добрі вісті.

Шануйте своїх матерів!

Мені болить, коли матуся,

Що має дочок і синів,

Живе одна, мов та бабуся,

На схилі посивілих літ.

Працює вдень, не спить ночами

І часто зрошує сльозами

Тверду подушку на зорі.

Уста шепочуть: «Світе мій!

Як важко жить мені одній!»

Шануйте, друзі, свою матір!

(Звучить пісня: “Приїжджайте частіше додому”)

Матеріал розмістив користувач: Коваленко Олена

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*