Наш клас – це ніби маленька сім’я, у нас є своя рідна мама 7(11)Б клас

Життя кожної людини можна умовно поділити на кілька етапів. Одним з перших, але аж ніяк не найменш важливих з цих етапів є отримання освіти в школі. Кожен з нас переживає життя в школі, як нікому не потрібні роки, які ми як найшвидше хочемо завершити і піднятись на сходинку вище, адже нам цікаво, що буде далі… Це, як читаючи книгу, коли чекаємо її кульмінації. Через декілька тижнів ми будемо наче пташенята, які навчились розпускати свої крильця у просторе небо, яких батьки відпускають будувати свій шлях.

Наш клас – це ніби маленька сім’я, у нас є своя рідна мама. Всі ми, як брати і сестри , і усе, що у нас було є найціннішими моментами нашого юного життя. Ми разом і падали, і так само, тримаючись за руки, вставали, завжди підтримували один одного, були вірними кожному, бували й неприємні моменти, але пізніше все ставало на свої місця. Скільки ж спогадів, подорожей і все разом. Що ж буде далі? Як ми будемо без вас? Як не вистачатиме тих ”дурненьких” хлопців, що обливали нас в теплі пори року, чи кидали нас у кучугури снігу… Як же ми в ті моменти сердилися на вас, але цього нам бракуватиме, ніхто не зможе замінити нам ті моменти з вами, бо це були найшаленіші роки підліткового віку.

Вклоняємось перед Вами, наші любі вчителі, Ви допомогли, Ви навчили, Ви виховали, дякуємо Вам! Кожний з вас хвилювався за нас, як за рідну дитину, нам часто було нелегко, але Ви знаходили час нам допомогти. Дякуємо також нашим рідним однокласникам, за невід’ємні моменти, за те, що зробили наше життя таким яскравим, але й вибачте, що не допомогли вам у чомусь, або вчинили неприємно.

Особливе спасибі Вам, наша дорога Зіна Данилівна! Ви віддали нам душу і серце, і навчили всьому!

З повагою, Юрченко Леся і Федощук Дарина учениці 7(11)- Б класу.