Дуже важливо визнавати і памʼятати, що травматичні події, втрати і нещастя впливають на поведінку дитини. І, як би не було складно, варто уникати емоційно забарвлених оцінок та оцінювання особистості дитини. Багато проблем можна вирішити, даючи підтримку і допомогу. 1)Замкнутість, надмірна тихість. Такі діти не створюють проблем у класі, однак вони теж страждають від стресового або депресивного стану. Якщо їх ігнорувати, вони стануть більш ізольованими, невстигатимуть у навчання й I втрачатимуть навички нормального соціального життя. Таким дітям теж потрібна розрада, підбадьорення та допомога, щоб повернутися до звичного життя та поведінки. 2)Безсоння, проблеми зі сном. Невиспані діти погано концентруються на уроках і виявляють підвищене роздратування. Якщо дитина поводиться так у школі, потрібно поцікавитися у батьків або близьких про те, як вона спить. Такі діти часто прокидаються від найменшого шороху і довго не можуть заснути. їхній сон уривчастий і сповнений кошмарів, а прокинувшись, вони не відчувають, що відпочили. 3)Регресивна поведінка. Регресивна поведінка проявляється в тому, що дитина може бути неспокійна, якщо поруч немає батьків, сімʼї або вчителів. Дитина може бути менш незалежною в тому, що вона робить, та іноді зазнавати труднощів у відвідуванні школи. Варто утриматися від насмішок та критики такої поведінки. Можна запропонувати учню скласти план дій, щоб він у такий спосіб міг сам керувати процесом свого повернення до нормального стану. План повинен бути гнучким і допускати затримки, зриви і регрес час від часу. Якщо така поведінка не проходить, ви не бачите покращення – порадьте батькам звернутися за допомогою до психолога. 4)Ризикована, небезпечна поведінка. Травмовані підлітки часто поводяться надмірно авантюрно, навмисно ризиковано, що призводить до небезпечних наслідків: аварій на дорозі, вживання алкоголю і наркотиків, злочинам. Важливо поговорити з підлітком про можливість таких ризиків, про те, як вони повʼязані з важкою подією і нагадуваннями про неї, а також про необхідність бути особливо обережним протягом деякого часу після пережитої травми. 5)Дратівливість, агресія. Діти, які зазнали травматичного досвіду, можуть проявляти дратівливу та агресивну поведінку. Хоч із такими дітьми може бути складно, вони потребують уваги та підтримки. Спробуйте поговорити з дитиною про те, що турбує і викликає злість, допомогти зрозуміти, чому він/вона проявляє агресію в тій чи тій ситуації, пояснити дитині, що з нею відбувається, і поговорити про способи контролювати поведінку. Якщо агресивна поведінка не зникає, дитині може знадобитися спеціалізована допомога. 6)Роздуми та розмови про самогубство. Якшо ви помічаєте за окремими натяками і зауваженнями, роздумами, розмовами, що підліток думає про самогубство, потрібно поставитися до цього вкрай серйозно. Тому так важливо встановити довірливі відносини, щоб дитина могла поділитися своїми можливими думками про суїцид. Таким дітям може знадобитися спеціалізована допомога. 7)Пропуски занять. Спочатку вам потрібно зʼясувати причини пропуску занять. Якщо причиною є травматичні події, то для такого учня на деякий час можна ввести змінену навчальну програму, звертаючи увагу на особливості навченості й памяті дитини. Цей підхід може бути особливо необхідним для учнів, які знаходяться в реабілітаційному періоді після фізичної травми або відчувають інтенсивні сплески травматичних спогадів, що гостро впливають на навчання та поведінку в школі. 8)Втрата дружніх відносин. Коли діти втрачають вірних друзів або їхні дружні відносини змінюються, вони часто почуваються «іншими», самотніми, не такими, як усі. Важливо допомогти їм знайти нових друзів або відновити колишню дружбу. Тут величезну роль грає залучення в різні види класної (громадської) діяльності, що відновлює або народжує відчуття спільності. Запропонуйте дитині взяти участь у поліпшенні життя школи або в допомозі іншим людям. Ці види діяльності дуже важливі для відновлення травмованих підлітків, оскільки відповідають їхній внутрішній потребі поліпшити власне життя і життя інших. 9)Тривале відновлення. Деяким дітям потрібно багато часу на вихід зі стресу. У них «одужання» настає поступово: через тижні, місяці й роки. Тому дуже важливо залучати підлітків і дітей середнього шкільного віку в різні соціальні види діяльності.
Практичний психолог Ольга Гончар
