Оголошення
Головна , Робота гімназії , Сторінка психолога , Родинні плітки або уроки лукавства

Родинні плітки або уроки лукавства

Набагато частіше за відношення між деякими членами сім’ї по якихось причинах бувають натягнутими: хтось недолюблює свекруху, хтось дратується на адресу тещі, хтось на дух не виносить невістку. Звичайно, в більшості випадків продовжувати спілкування все одно доводиться, але будь-яка дрібниця може служити причиною сварки.

Найнеприємніше в цій ситуації те, що безневинними жертвами зіпсованих стосунків стають всі останні члени сім’ї. Навіть ті, хто не сварилися ні з тією, ні з іншою конфліктуючою стороною. «Вибирай, з ким ти, зі мною або проти мене», – ставимо ми перед вибором подружжя, батьків, а найшкідливіше – дітей. Вільно або мимоволі ми руйнуємо цим їх цілісний світ, даючи зрозуміти, що сім’я, брак, кровна спорідненість – зовсім не така святиня, як ми вселяли синові або дочці з пелюшок.

Але деколи набагато гірше, ніж картина сварки між родичами діють на всіх членів сім’ї (а на дітей особливо) безконечні «кухонні розмови», в яких ми можемо собі дозволити вельми відверто і невтішно обговорювати близьких людей, як тільки за ними закриваються двері. А увечері або на наступний ранок знову привітно вітатимемося і вестимемо мирні розмови.

Кожен член сім’ї, що хоч би раз спостерігав подібну ситуацію, засвоїть, що так само можуть розпускати плітки і в його адресу. Навряд чи після цього ваші близькі будуть в душі повністю упевнені у відданості всіх рідних один одному. Адже саме міцний «тил», упевненість, що сім’я підтримає його при будь-якому розкладі, дає людині сили здійснювати рішучі вчинки, а деколи і протистояти всьому зовнішньому світу.

На дітей подібна невпевненість в беззастережній підтримці сім’ї діє особливо згубно: ставши старшим, вони вважатимуть за краще приховувати свої особисті проблеми, аби про них не взнали в сім’ї. Адже вони переконалися: рідні «перемиватимуть їм кісточки». Навіть якщо ви ніколи не дозволите собі подібного, дитя підозрюватиме подібні плітки за кожною інтимною розмовою, припиненою при його появі.

Такі взаємини учать багато дітей лукавості. Вони спостерігають, як мама з бабусею, що тільки що лихословили з приводу якого-небудь родича, при зустрічі з ним розсипаються в люб’язностях і запевняють в гарячій любові. Або батько, довіритель і що поступливо говорить з матір’ю, за її спиною шипить що-небудь типа «баба – вона баба і є». Дитя, для якого взаємовідношення в сім’ї батьків і родичів назавжди стають підсвідомим прикладом для наслідування, старанно вчиться такому лицемірству, засвоюючи, що в очі потрібно лестити, а позаочі можна сміливо поливати гряззю.

Такі «уроки родинного лукавства» викладаються зовсім не лише в процесі несхвальних розмов, які дорослі не соромляться вести у присутності чаду. Дитя тонко відчуває взаємини близьких і без слів. Він виразно відчуває неприязнь одних членів сім’ї до інших. Але оскільки дорослі зазвичай вголос запевняють його в молочний відвійок ном, подібна нещирість заводить дитяти в безвихідь. Він просто втрачається між своїми відчуттями: очі і вуха говорять йому про світ і згоду в сім’ї, а внутрішнє чуття розрізняє байдужість, презирство, а то і ненависть між «воркуючими» батьками і останніми родичами.

Прийнято вважати, що дитяти у жодному випадку не можна посвячувати в батьківські розбрати. Деякі матері з останніх сил прагнуть підтримати в очах дитяти видимість міцної сім’ї і авторитет батька, ретельно приховуючи його пороки і придумуючи неіснуючі достоїнства. Звичайно, ми звиклися вважати: чим більше гідних пошана дорослих оточує дитяти, тим більше захищеним він себе відчуває. І в цьому, погодитеся, є раціональне зерно. Адже, навіть справедливо сердившись на свекруху, не варто забувати, що дитяті вона доводиться рідною бабусею. І від того, що він з вашої подачі вважатиме її безглуздою старою каргою, йому краще не стане.

Але не все так просто. По-перше, якщо в результаті розбіжностей сім’я все-таки розпадається, дитяті буває дуже важко пояснити, чому раптом мама хоче розвестися з таким чудовим папою, і той, про кого мама твердила щодня, що «він їх дуже любить», раптом вирушає до сторонньої тітки. А по-друге, навіть якщо до розлучення справа не доходить, стратегія замовчання і удавання має один великий недолік: дитя відчуває фальш.

Відомий польський психіатр Кемпінськи пише: «Якщо доводиться вибирати з двох злий, то для дитяти кращою буде та ситуація, при якій в сварках батьки доходять до гучних сцен з подальшими радісними примиреннями, ніж та, при якої основи спільного життя спираються на збереження видимої доброзичливості. Дитя легко відчуває приховану ворожнечу і стає безпорадним. Він відчуває небезпеку, але не уміє їй запобігти і тому живе в постійній напрузі страху…»

Як же бути? Істина, як завжди, лежить десь між крайнощами. Поважно підтримувати в свідомості дитяти престиж рідних людей, але при цьому не переборщувати з сухозлітною позолотою: «Так, папа рідко грає з тобою, але ж він дуже втомлюється на роботі. Звичайно, бабуся любить побурчати, проте саме їй доводиться прибирати за нами. Але взагалі – – все це нісенітниця. Головне, що ми разом і дуже любимо один одного…»

Матеріал розмістив користувач: Косташ Сергій

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *

*